Щось дивне діється із нами. Струна висока ніжностю тремтить. Однак частіш з осінніми вітрами Дорогу нашу /іистя золотить.
Давно ми не збиралися нівроку, Здавалося в запасі літ і літ. А доля строго відміряє сроки І в тому тільки правда на землі.
І в тому тільки правда, і не втому, А в тому, що життям мене веде, Одна єдина стежечка додому Де вже давно мене ніхто не жде...
Де вже давно лиш пам'яттю проходим, До себе, до св'ятого джерела Де в сьому в світі відповідь знаходим, Де завжди є хоч крихітка тепла,
Ми всі з одного... джерела і зову Із пісні колискової, проте, Що все минаючи, звертає знову й знову, На стежку і в дитинство золоте.
Душа спасенна, доля майже вічна. У кожного, хто по цій стежці йде, Вона пряма й крута, проста й трагічна, І кожного додому доведе.
|