На правому березі р. Супій, за 16 км від Яготина розкинулось село Соснова. Декілька слів з історії села. На початку 17 ст., протестуючи проти дальшого натиску поляків на права козаків, частина їх покинула Переяслав і поселилася в дрімучих лісах над Супоєм за 35 км від Переяслава. Козацький хутір, що виник отримав назву Соснова. Мешканці його займалися землеробством, скотарством, промислами. Як на території всієї Лівобережної України, так і на території Переяславського полку розвивається культура.
Значного рівня досягла освіта. В багатьох селах існували початкові школи. Була така школа і в Соснові. Про це свідчать дані архівних матеріалів. Так в нашому шкільному музеї є копія документу, який звільняє двір, в якому знаходилася школа від сплати податків. Датується документ 1793 роком. Довгий час основними осередками культури в селі були церква та дві корчми. В другій половині XIX ст. діяла в Соснові церковно-приходська школа з трьох річним строком навчання. В школі вивчали Псалтир, арифметику, вчили читати, писати, рахувати, співати. Так за статистичними даними Санкт-Петербурзького Комітету Грамотності при Імператорському вільному економічному товаристві в селі працювала церковно-приходська школа (Соснова на той час відносилася до Переяславського повіту Полтавської губернії). Школа була заснована в 1882 році(?). В 1893-1894 р.р. в школі навчалося 25 хлопчиків. За даними Центрального Статистичного комітету за 1896 рік в селі Соснова знаходилася церква Святого Дмитра ї при ній діяла церковно-приходська школа. Школа мала вигляд селянської хати, в якій замість парт стояли столи і ослони, за якими сиділи учні.
Серед документів сільського музею є Шкільний листок початкової школи села Соснова за 1913 рік під №48.
В цьому документі наведені дані на 20 грудня 1913 року. Школа на той час знаходилася в будинку, побудованому в 1898 році на кошти сільської громади на громадських землях. Навчалися в ній і хлопці, і дівчата. В шкільному реєстрі було 83 хлопці і 10 дівчат. Школа була однокласною, мала три відділи: в першому навчалося 36 хлопців і 5 дівчини; в другому - 25 хлопців і 2 дівчини; в третьому - 22 хлопці і 3 дівчини. Навчання відбувалося за кошти церкви, громади, приватних осіб. В школі дітей вчили чотири чоловіки:
- законовчитель священик Олександр Єфимович Євсейський (закінчив Переяславське духовне училище, мав на 1913 рік 19 років стажу викладання в школі, мав сім'ю, проживав у будинку, спорудженому на кошти села (зберігся до наших днів), отримував за рік 30 крб.;
- вчитель козак Порфирій Григорович Дмитренко, закінчив курси Лубенської двокласної школи, стаж викладання 7 років, отримував за рік 360крб.;
- вчитель, син священика, Віталій Олександрович Євсейський, закінчив Переяславське духовне училище, отримував за рік 180 карбованців;
- псаломщик Федір Андрійович Орловський, закінчив Лубенську учительську школу.
За спогадами жителів села школа знаходилася неподалік церкви, біля неї височіли дуби. Тому говорили про неї „школа під дубами". При школі було 40 квадратних сажень землі. В згадуваному документі (Шкільний листок) вказувалося на необхідність розширення будови школи: було тісно вчитися, була дуже мала кількість книг в бібліотеці, географічних карт. Закінчили в 1913 році школу 17 хлопців і 4 дівчинки.
Буремні роки революцій, громадянської війни, інтервенції, хаос в думках і в житті... З встановленням радянської влади, закінченням воєнних дій починається реорганізація шкільної справи. Була створена 4-річна початкова школа на базі тієї ж „школи під дубами" для дітей і лікнеп для дорослих. Приміщення було замале для навчання, тому незабаром під школу зайняли хату Сліпенка (власника було вислано з села). Пізніше, десь в 30-х роках, під школу було перебудовано приміщення гамазею. Перебудовою займалися соснівчани під керівництвом Бабича Степана. Тодішнього голову сільської ради за цю перебудову мало не засудили - за самостійне рішення. Гамазея стала основою для створення в селі десятирічки: було добудовано крило. Д о школи ходили вчитися діти з навколишніх сіл: Радянського, Сомкової Долини, Денис, Нечипорівки, Трубівщини, Панфіл. В 1934р. в селі було створено дитячий садочок. Завідуючою була Наталка Мринська. Знаходився садок у Клименковій хаті (власник був розкуркулений).
Серце і душу віддавали вчителі Соснівської школи своїм вихованцям. Лагодинський Василь Кирилович - вчитель російської мови і літератури, його дружина Настя Дмитрівна - бібліотекар, Іван Єгорович Полоз - вчитель початкових класів, подружжя Краснопольських, Захарчук Кость Іванович, - директор школи та його дружина, вчитель початкових класів, Дикий Опанас Васильович - вчитель географії, Левицький Віталій Петрович - фізик та багато інших.
Не минули сталінські репресії вчителів нашого села. В 1937 році „чорний ворон" забрав навіки вчителя математики Соболя Степана Федоровича, який у вільний від роботи час керував учнівським хором, вчителя німецької мови Левицького...
Як не згадати Захарченко Марію Григорівну, вчителя біології, під керівництвом якої було створено „зелений клас" з його живим куточком: безліч квітів, невеличкий тераріум з зміями, черепахами, їжаками... Клас знаходився на території школи в альтанці оповитій диким виноградом (фото в музеї школи).
Багато чому навчив сільських дітлахів вчитель праці Рощин Лука Степанович. Він створив діючу модель парової машини, яку було відправлено на ВДНГ в 1939 році, а також модель вітряного двигуна.
Світанок 22 червня 1941 року приніс сльози і горе на нашу землю. Мало хто з випускників 1941 року повернувся з фронтів Великої Вітчизняної війни. Пішов разом з випускниками 1941 року на фронт вчитель математики Андрущенко Г.І. - загинув на Ленінградському фронті. Випускник 1941 року Чорнобай Григорій Григорович був розстріляний німцями 24 жовтня 1941 р. разом з десятьма жителями села. Григорій був зв'язковим партизан. Зрадник видав його. В 2001 р. на місці розстрілу було встановлено пам'ятний знак з нагоди 60-річчя трагічних подій. В роки війни заняття в школі не відбувалися: німці використовували для власних потреб. Але навчання продовжувалося. Вчителі і учні збиралися в хатах Софії Коваленко та сестер Пріськи і Софії Гвоздиків. Керувала заняттями Галина Данилівна Малишко. Саме вона очолила педколектив школи після звільнення села від німецько-фашистських окупантів. Саме завдяки її клопотанням до школи було добудоване ще одне крило. З повоєнних років до кінця 80-х років в цьому приміщенні знаходилася Соснівська середня школа.З середини 40-х років до наших днів школою керували:
- Власенко Микола Семенович (вчитель мови і літератури),
- Бурдонос Іван Юхимович (вчитель математики),
- Луб'яний Микола Якович (вчитель хімії),
- Доброскок (вчитель мови і літератури),
- Яровий Григорій Данилович (вчитель початкових класів),
- Ошкало Григорій Михайлович (вчитель історії),
- Юрченко Яків Микитович (вчитель історії),
- Якуба Василь Якович,
- Пономаренко Лідія Михайлівна (вчитель української мови і літератури),
- Перевалов Василь Володимирович(вчитель російської мови і літератури),
- Красуцький Анатолій Вікторович (вчитель трудового навчання).
Тільки з 1952 року по 2010 рік школу закінчило 1741 учень (за даними архіву школи). Згадаємо тих, хто протягом багатьох років сіяв добре і вічне в Соснівській школі, прищеплював любов до землі, до людей. Цікаво, що в школі до війни, і після неї було багато подружніх пар. Це й подружжя Захарченків - Пилипа Родіоновича та Марії Григорівни. Учні захоплювалися грою директора на скрипці, відданістю роботі. Зелений клас Марії Григорівни пам'ятають і тепер. Подружжя Біди Петра Сидоровичам і Віри Павлівни теж залишилося у пам'яті назавжди. Петро Сидорович спеціальної освіти не мав, але викладав німецьку мову дохідливо і зрозуміло, що як згадує завуч школи Рій Любов Миколаївна, „граматику пам'ятаю і до цього часу". Крім того чудово грав на баяні, керував великим учнівським хором. Віра Павлівна була завучем школи, була закохана в літературу, складала чудові сценарії до шкільних свят. Це також і подружжя Бурдоносів - Іван Юхимович (вчитель математики) та Віра Юхимівна (вчительфізики). Полоз Марія Василівна почала свою педагогічну діяльність в селі Студеники, хоча виросла у Соснові.Через деякий час уже не Полоз, а Куліковська М.В. повернулася у рідне село з своїм чоловіком Куліковським Василем Семеновичем. Василь Семенович (сам поляк| чудово знав і вчив учнів української мови і літератури, писав вірші. Його рядки „я не Пушкін, я не Маяковський, я Василь Семенович Куліковський" - пам'ятають багато жителів села і дотепер.
В 40-х роках, правда не довгий час, працювало в школі подружжя Власенків - Микола Семенович (вчитель географії)та Галина Миколаївна (вчитель української мови i літератури).
Подружжя Ошкалів: Григорій Михайлович - вчитель історії - все до останнього подиху життя віддав школі: довгий час працював директором школи, працював в ній з 1933 року, соснівчанин. Прожив нелегке життя. Пішов на фронт, захищав Київ, потрапив у полон.Пережив розстріл у Бабиному Яру. Вночі по трупах поранений Григорій вибрався звідти, але знову потрапляє в полон до Дарницького табору полонених. Як безнадійно хворого його відпускають додому. Мати вдома ціною великих зусиль вилікувала сина. Але знову неволя: концтабір Дахау, а з грудня 1944 року - Бухенвальд. В січні 1946 року повертається додому. Працює в школі. Це була чуйна, порядна людина, патріот України. Його дружина - математик. Вони виховали трьох доньок, одна з них Лідія закінчила школу з золотою медаллю.
Подружжя Юрченків - Яків Микитович - вчитель історії та Олександра Ісаківна вчитель української мови та літератури, людина, яка глибоко знала, любила свій предмет, вміла передати свої знання учням. А ще характерною рисою цього подружжя була любов до книги, створили власну бібліотеку.
В 1976 році приїхали в Соснову подружжя Перевалових - Василь Володимирович і Віра Іванівна, обоє викладали російську мову і літературу, зарубіжну літературу. Під керівництвом Василя Володимировича будувалася нова школа, який на той час був директором школи, зараз продовжує працювати в школі.
Молода пара Девків Андрія Івановича та Галини Василівни поповнила педагогічний колектив в кінці 70-х років. Особливо слід відзначити Галину Василівну, яка досягла високих результатів у своїй роботі. Створила найкращий клас-кабінет у школі. Їй присвоєно звання „Старший вчитель", має вищу категорію.
Недовго, але плідно працювало в школі подружжя Бойків -Віктора Анатолійовича (вчителя фізики) і Лариси Григорівни (вчителя математики). До речі, Віктор Анатолійович керує зараз освітянами Згурівського району.
Вчителя біології та географії Заїку Марію Микитівну пам'ятає багато випускників школи: віддана роботі, закохана в квіти - кожна ділянка обсаджена квітами, безліч чудових вазонів в класах. Свята врожаю, які проводила вона, - незабутні.
Жити не могла без школи, без біології Лисенко Настя Герасимівна. А строга і вимоглива Луцька Ганна Олексіївна,вчитель хімії... Згадують і її чоловіка Януту Сергія Никифоровича - вчителя початкових класів.
Пам'ятають уроки математики, фізики і географії Малишко Федори Оксентіївни, уроки Дейнеги Софії Прокопівни.
А скільком вихованцям школи стала рідною домівкою хата Чорнобай Любов Несторівни. Любов Несторівна навчалася в цій школі, отримала педагогічну освіту, стала вчителем української мови і літератури. Деякий час працювала на Ровенщині, а потім повернулася до рідного села, в рідну школу.
Багато випускників школи стали її вчителями. Як тут не згадати Зуб Галину Олександрівну, вчителя хімії. Вона пропрацювала в школі 30 років, з них - 26 років, завучем. Все своє життя і своє здоров'я віддала вона школі.
В 1989 році було споруджено нове приміщення школи. Школа вже відсвяткувала своє, двадцятиріччя.
Очолює школу Красуцький Анатолій Вікторович, працює в школі з 1994 року. Зараз в школі працює 18 вчителів. Своєю наполегливою працею вони гідно продовжують славні традиції педагогів попередніх поколінь.