Щось дивне діється із нами.
Струна висока ніжностю тремтить.
Однак частіш з осінніми вітрами
Дорогу нашу /іистя золотить.
Давно ми не збиралися нівроку,
Здавалося в запасі літ і літ.
А доля строго відміряє сроки
І в тому тільки правда на землі.
І в тому тільки правда, і не втому,
А в тому, що життям мене веде,
Одна єдина стежечка додому
Де вже давно мене ніхто не жде...
Де вже давно лиш пам'яттю проходим,
До себе, до св'ятого джерела
Де в сьому в світі відповідь знаходим,
Де завжди є хоч крихітка тепла,
Ми всі з одного... джерела і зову
Із пісні колискової, проте,
Що все минаючи, звертає знову й знову,
На стежку і в дитинство золоте.
Душа спасенна, доля майже вічна.
У кожного, хто по цій стежці йде,
Вона пряма й крута, проста й трагічна,
І кожного додому доведе.
|